Коли останній пас стає молитвою

Тренер о 3 годині ранку

Я сидів на трибунах після півночі, спостерігаючи за гравцями, які тренувалися самотуж — без камер, без преси, лише дихання і тін. Поле було холодне, але не порожнє. Не тому що вони напружалися — а тому що хтось ще вірив у надежду.

Розпад, який не закінчився

Лестер Сіті не звільнив Найджела через невдачу. Вони звільнили його, бо він вже не переставав врити — що футбол може бути бiльшим за очки на табличцi. Вона бачила кожен пас як джаз-соло — імпровiзований, недосконалий, живий. У 19 іграх двоє перемог не зберегли їх — але вони продовжували.

Тихий чоловiк, який почув тишy

Шон Дич прийшов не з трофейами, а з записами старих матчiв у дощевих стадiонах по всьому Англiї. Вiн не говорить багато — вiн слухає. Для нього володiння — це згода. Вiн знає: стратегiя — це не данi з даних; це вирезано з тишy.

Поле н iколи не порожне

Я думав, що успiх вимыряється таблицями поки не зустр iв стару жiнщину — 86 рокiv одному — яка запитала мене: «Якби ти був ним… чи тоб залишився?» Вона не потребувала вдпов iдей. Вона лише чекала.